Комплексний підхід до розвитку й виховання творчої та обдарованої студентської молоді

Комплексний підхід до розвитку й виховання творчої та обдарованої студентської молоді

 Проблема обдарованості не є новою ні для психології, ні для повсякденної практики. У всіх галузях освіти діють та постійно вдосконалюються сучасні моделі навчально-виховної роботи, спрямованої на розвиток творчих здібностей підростаючого покоління.

 В наш час творча і креативна особистість є не унікальними явищем, а необхідністю для конкурентоспроможного існування в сучасному світі. Тому проблема обдарованої молоді переживає новий пік актуальності, відповідно головним завданням системи освіти є створення не лише належних умов для формування та розвитку творчої та креативної особистості, а забезпечити оптимальну життєтворчу атмосферу.

Розвиток і виховання творчої та обдарованої студентської молоді у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді спрямована на здійснення координаційної, інформаційної, організаційної, науково-методичної, культурно-просвітницької роботи, гуманізацію та гуманітаризацію навчально-виховного процес..

Основні напрямки роботи:

·        підтримка й розвиток талановитої студентської молоді;

·        створення клубів за інтересами, гуртків, творчих об’єднань, студентських театрів тощо;

·        організація й проведення різноманітних заходів, спрямованих на активізацію творчого потенціалу молоді;

·        посилення національно-патріотичного й громадянського виховання, сприяння розвитку особистості, її самореалізації, підтримання ініціатив студентської молоді;

·        координація діяльності всіх гуманітарних структур, викладацького й студентського активів, надання науково-методичної, консультаційної, практичної допомоги з проблем гуманізації та гуманітаризації освітньо-виховного процесу, усього комплексу виховної роботи заступникам деканів, завідувачам кафедр, кураторам академічних груп, студентському активу.

Завдяки проведенню  Міжнародних мовно-літературних конкурсів ім. П.Яцика та ім. Т.Шевченка студентська молодь нашого училище має можливість проявити свою обдарованість в гуманітарному напрямку. Така робота дає певні позитивні результати на обласному та Всеукраїнському рівні:

Рік	Конкурс ім. Т.Шевченка		Конкурс ім. П. Яцика
	Обласний рівень	Всеукраїнський рівень	Обласний рівень	Всеукраїнський рівень
2011 рік	1місце Пергат Юля	3місце Пергат Юля	2місце Дяченко Галина	-
2012 рік	4місце Марчук Яна	-	1місце Беневят Катерина 2місце Кирилова Тетяна	-
2013 рік	-	-	2місце Беневят Катерина 3місце Злиденна Марія	-

Таким чином, виходячи з нових умов розвитку світу, коли зросла потреба суспільства в людях, здатних творчо підходити до будь-яких завдань, нетрадиційно та якісно розв’язувати проблеми, які виникають, стратегія сучасної освіти полягає у зміні місії вчителя: від учителя-ретранслятора знань до вчителя-творця, в наданні можливості всім учням проявити свої таланти та творчий потенціал. Ці ідеї відповідають сучасним гуманістичним тенденціям розвитку вітчизняної освіти і знайшли своє відображення в держаних документах: Конституції України, Законі України «Про освіту», Державній національній програмі «Освіта»(Україна ХХІ століття), Національній програмі «Діти України».

Роль інновацій у змісті методичної підготовки студентів до проведення педагогічної практики Умецька-Гатієва Н.В. Інноваційні педагогічні технології як процес – це цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів. Тож не є дивним, що сьогодні слід педагогам звернути увагу більше на інтелектуальний розвиток учнів шляхом зменшення частки репродуктивної діяльності; використання завдань, які перевіряють різні види діяльності, збільшення ваги завдань на застосування знань для пояснення навколишніх явищ; урахування знань, які учні отримують поза школою з різних джерел. Нині в педагогічній науці та практиці є дві цілком різні стратегії. В рамках яких існують системи освіти: стратегія формування та стратегія розвитку. Стратегія формування –педагогічне втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав’язування дитині вироблених суспільством способів діяльності, оцінок. Стратегія розвитку – це є розвиток особистісного потенціалу учня, його самоактуалізація. Стратегія розвитку, або особистісно-зорієнтована освіта. Тож ми можемо чітко сказати, що сучасний випускник педучилища, який живе і працює в ХХІ столітті, повинен мати такі якості: - гнучко адаптуватися в життєвих ситуаціях, які постійно змінюються, самостійно здобуваючи необхідні знання. Уміло застосовуючи їх на практиці; - критично мислити, вміти побачити труднощі та шукати шляхи раціонального їх подолання, використовуючи сучасні технології; - бути комунікабельним, уміти працювати колективно; - працювати над розвитком свого інтелекту, культурного рівня. Упровадження педагогічних інновацій супроводжують певні проблеми в діяльності педагога, наприклад, невідповідність інноваційних та державних програмам виховання і навчання, необхідність узгодження різних педагогічних концепцій, нових методичних розробок. Актуальною залишається проблеми адаптації нововведення до конкретних умов праці педагога, розробки необхідного навчально-методичного забезпечення та механізму реалізації педагогічної інновації в конкретному навчальному закладі. Недостатньою є проінформованість вчителів з проблем організації і проведення інноваційної діяльності. Крім того, процес підготовки педагога в системі безперервної освіти містить суперечності між репродуктивним характером навчання педагогів і необхідністю продуктивної педагогічної діяльності, між труднощами засвоєння вчителем способів інноваційної діяльності та необхідністю професійно-педагогічної взаємодії з метою вирішення. Завдання методистів полягає в тому, щоб підготувати студентів до цих проблем, навчити іх з ними справлятися. Треба працювати зі студентами таким чином, щоб можна било визначити критерії готовності педагога до інноваційної діяльності: - усвідомлення необхідності в інноваційній діяльності, готовності до творчої діяльності з нововведень у школі; - упевненість в тому, що нововведення призведе до позитивних результатів; - узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю; - готовність до подолання творчих невдач; - рівень технологічної готовності до виконання інноваційної діяльності, позитивна оцінка власного попереднього досвіду в світлі інноваційної діяльності; - здатність до професійної рефлексії . Структуру готовності до інноваційної педагогічної діяльності слід розглядати як сукупність мотиваційного, когнітивного, креативного, рефлексивного компонентів, які взаємообумовлені та пов´язані між собою . Мотиваційний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності, на думку виражає усвідомлене ставлення педагога до інноваційних технологій та їх ролі у розв´язанні актуальних проблем педагогічної освіти. Показниками мотиваційного компонента готовності до інноваційної педагогічної діяльності є пізнавальний інтерес до інноваційних педагогічних технологій та особистісно-значущий смисл їх застосування. Когнітивний компонент об´єднує сукупність знань педагога про суть і специфіку інноваційних педагогічних технологій, їх види та ознаки, а також комплекс умінь і навичок із застосування інноваційних педагогічних технологій у структурі власної професійної діяльності, пов'язаний із готовністю до дослідницької діяльності. Його характеризують обсяг знань (ширина, глибина, системність), стиль мислення, сформованість умінь і навичок педагога. Креативний компонент реалізується в оригінальному розв´язанні педагогічних завдань, в імпровізації, експромті; виявляється через відкритість щодо педагогічних інновацій; гнучкість, критичність мислення; творчу уяву. Його важливість породжена творчим характером інноваційної діяльності. Рефлексивний компонент характеризує пізнання й аналіз педагогом явищ власної свідомості та діяльності. Реалізується цей компонент через такі рефлексивні процеси, як саморозуміння й розуміння іншого, самооцінювання й оцінювання іншого, самоінтерпретація й інтерпретація іншого. Розглянувши сутність, компоненти готовності до інноваційної діяльності, чинники та умови її формування, можна зробити висновки. 1. Формування готовності студентів до інноваційної діяльності є актуальної проблемою сучасної науки й практики, вирішення якої покладено на систему післядипломної освіти зокрема. 2. Інноваційна діяльність в системі освіти передбачає вдосконалення чи оновлення освітньої практики шляхом створення, розповсюдження та освоєння нових ефективних способів і засобів досягнення встановлених цілей освіти. 3. Готовність до інноваційної діяльності є інтегральною якістю особистості, характеризується наявністю та певним рівнем сформованості мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів у їх єдності, що проявляється в прагненні до інноваційної діяльності, в підготовленості до її здійснення на професійному рівні. 4. Формування готовності студентів до інноваційної діяльності є процесом, який дозволяє допомогти вчителю в розвитку його ціннісних орієнтацій і гуманістичної спрямованості, усвідомленні методології вирішення професійно-педагогічних проблем, конкретних концепцій, способів реалізації концептуальних схем у досвіді діяльності; осмисленні ним результатів

Роль інновацій у змісті методичної підготовки студентів до проведення педагогічної практики

Інноваційні педагогічні технології як процес – це цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів.

Тож не є дивним, що сьогодні слід педагогам звернути увагу більше на інтелектуальний розвиток учнів шляхом зменшення частки репродуктивної діяльності; використання завдань, які перевіряють різні види діяльності, збільшення ваги завдань на застосування знань для пояснення навколишніх явищ; урахування знань, які учні отримують поза школою з різних джерел. Нині в педагогічній науці та практиці є дві цілком різні стратегії. В рамках яких існують системи освіти: стратегія формування та стратегія розвитку. Стратегія формування –педагогічне втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав’язування дитині вироблених суспільством способів діяльності, оцінок. Стратегія розвитку – це є розвиток особистісного  потенціалу учня, його самоактуалізація. Стратегія розвитку, або особистісно-зорієнтована освіта. Тож ми можемо чітко сказати, що сучасний випускник педучилища, який живе і працює в ХХІ столітті, повинен мати такі якості:

- гнучко адаптуватися в життєвих ситуаціях, які постійно змінюються, самостійно здобуваючи необхідні знання. Уміло застосовуючи їх на практиці;

- критично мислити, вміти побачити труднощі та шукати шляхи раціонального їх подолання, використовуючи сучасні технології;

- бути комунікабельним, уміти працювати колективно;

- працювати над розвитком свого інтелекту, культурного рівня.

Упровадження педагогічних інновацій супроводжують певні проблеми в діяльності педагога, наприклад, невідповідність інноваційних та державних програмам виховання і навчання, необхідність узгодження різних педагогічних концепцій, нових методичних розробок. Актуальною залишається проблеми адаптації нововведення до конкретних умов праці педагога, розробки необхідного навчально-методичного забезпечення та механізму реалізації педагогічної інновації в конкретному навчальному закладі. Недостатньою є проінформованість вчителів з проблем організації і проведення інноваційної діяльності. Крім того, процес підготовки педагога в системі безперервної освіти містить суперечності між репродуктивним характером навчання педагогів і необхідністю продуктивної педагогічної діяльності, між труднощами засвоєння вчителем способів інноваційної діяльності та необхідністю професійно-педагогічної взаємодії з метою вирішення.

Завдання методистів полягає в тому, щоб підготувати студентів до цих проблем, навчити іх з ними справлятися. Треба працювати зі студентами таким чином, щоб можна било  визначити критерії готовності педагога до інноваційної діяльності:

- усвідомлення необхідності в інноваційній діяльності, готовності до творчої діяльності з нововведень у школі;

- упевненість в тому, що нововведення призведе до позитивних результатів;

- узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю;

- готовність до подолання творчих невдач;

- рівень технологічної готовності до виконання інноваційної діяльності, позитивна оцінка власного попереднього досвіду в світлі інноваційної діяльності;

- здатність до професійної рефлексії .

Структуру готовності до інноваційної педагогічної діяльності слід розглядати як сукупність мотиваційного, когнітивного, креативного, рефлексивного компонентів, які взаємообумовлені та пов´язані між собою .

Мотиваційний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності, на думку виражає усвідомлене ставлення педагога до інноваційних технологій та їх ролі у розв´язанні актуальних проблем педагогічної освіти. Показниками мотиваційного компонента готовності до інноваційної педагогічної діяльності є пізнавальний інтерес до інноваційних педагогічних технологій та особистісно-значущий смисл їх застосування.

Когнітивний компонент об´єднує сукупність знань педагога про суть і специфіку інноваційних педагогічних технологій, їх види та ознаки, а також комплекс умінь і навичок із застосування інноваційних педагогічних технологій у структурі власної професійної діяльності, пов'язаний із готовністю до дослідницької діяльності. Його характеризують обсяг знань (ширина, глибина, системність), стиль мислення, сформованість умінь і навичок педагога.

Креативний компонент реалізується в оригінальному розв´язанні педагогічних завдань, в імпровізації, експромті; виявляється через відкритість щодо педагогічних інновацій; гнучкість, критичність мислення; творчу уяву. Його важливість породжена творчим характером інноваційної діяльності.

Рефлексивний компонент характеризує пізнання й аналіз педагогом явищ власної свідомості та діяльності. Реалізується цей компонент через такі рефлексивні процеси, як саморозуміння й розуміння іншого, самооцінювання й оцінювання іншого, самоінтерпретація й інтерпретація іншого.

Розглянувши сутність, компоненти готовності до інноваційної діяльності, чинники та умови її формування, можна зробити висновки.

1. Формування готовності студентів до інноваційної діяльності є актуальної проблемою сучасної науки й практики, вирішення якої покладено на систему післядипломної освіти зокрема.

2. Інноваційна діяльність в системі освіти передбачає вдосконалення чи оновлення освітньої практики шляхом створення, розповсюдження та освоєння нових ефективних способів і засобів досягнення встановлених цілей освіти.

3. Готовність до інноваційної діяльності є інтегральною якістю особистості, характеризується наявністю та певним рівнем сформованості мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів у їх єдності, що проявляється в прагненні до інноваційної діяльності, в підготовленості до її здійснення на професійному рівні.

4. Формування готовності студентів до інноваційної діяльності є процесом, який дозволяє допомогти вчителю в розвитку його ціннісних орієнтацій і гуманістичної спрямованості, усвідомленні методології вирішення професійно-педагогічних проблем, конкретних концепцій, способів реалізації концептуальних схем у досвіді діяльності; осмисленні ним результатів

Здоров’язберігаючі освітні технології у педагогічному училищі

Здоров’язберігаючі освітні технології у педагогічному училищі

Аналіз літературних джерел показав відсутність однозначного Здоров’язберігаючу освітню технологію необхідно розглядати як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології, як сукупність принципів, методів, прийомів педагогічної роботи, що доповнюють традиційні педагогічні технології навчання та виховання студентів ознаками здоров’язбереження особистості.

Кількість факторів, що негативно впливають на здоров’я студентів, значна: матеріальні умови життя, незадовільна екологія, але найбільший внесок у погіршенні здоров’я студентів вносять хронічні психоемоційні стреси. Причини, що їх викликають, різноманітні, серед них: низька навчальна мотивація, невміння керувати вільним часом, навчальна та/ або особистісна неуспішність, інформаційне перевантаження, природної потреби у фізичному русі, радості, любові та повазі; негативний вплив віртуальних контактів у соціальних мережах. Усі ці причини можуть мати спільне походження, пов’язане з характером управління навчально-професійною діяльністю студентів, недосконалого інформаційно-методичного забезпечення навчального процесу. Хронічні навчальні стреси у процесі первинної професіоналізації студентів, у свою чергу, ведуть до розвитку хронічних захворювань, зниження імунітету, невротизації, порушення сну тощо.

Часто вважають, що провідною причиною погіршення здоров’я студентів є хронічні психоемоційні перевантаження, стреси при блокуванні природних механізмів саморегуляції ( самокомпенсації стресів): рухової активності, емоційного самовираження, адекватної самооцінки, свободи вибору режиму діяльності (інтенсивності, темпу, послідовності), відсутності чітких перспектив подальшого працевлаштування та кар’єрного росту.

Розглянемо основні напрямки роботи педагогічного училища щодо здоров’язбереження студентської молоді. Першим напрямком здоров’язберігаючої роботи повинні стати гігієнічні заходи з оптимізації режиму робочого дня студентів, їхнього харчування, якості навчальних аудиторій та інтер’єрів, колористики приміщень, забезпечення оптимальної рухової активності (наявність спортивних секцій, клубів, відповідних спортивних баз). Але результати гігієнічної роботи стануть значно вагомішими, якщо у навчальному закладі паралельно будуть вирішуватися питання забезпечення психологічної безпеки та комфортності освітнього середовища студента. Важливо, щоб кожна реалізована педагогічна технологія, методика гарантовано забезпечувала інформаційно-психологічну безпеку та розвиток особистості майбутнього фахівця. Тому другим напрямком роботи є забезпечення інформаційно-психологічної безпеки навчального процесу, що забезпечується: характером відносин суб’єктів освітнього процесу, його відповідністю нормативним вимогам певного напряму підготовки та спеціальності; оволодінням студентами варіативними способами організації розумової праці, саморефлексією, тайм-менеджментом; побудовою індивідуальної освітньої траєкторії.

 Третім  напрямком здоров’язбереження є пошук та апробація нових педагогічних прийомів викладання, адекватних психологічним особливостям студентського віку, індивідуально-типологічним когнітивним особливостям студентів. Слід зауважити, що прямий переніс знань вікової психології, кібернетики, екології, соціології в педагогіку може бути неефективним, лише породжуючи еклектичність нового рівня педагогічного знання. Однак, у науковій літературі ми зустрічаємо опис різних комбінації технологій навчання з прийомами та методами: нейропсихології (  використання сертифікованих методів психотерапевтичного впливу,  розвиток міжаналізаторних зв’язків), екологічної психопедагогіки (використання психологічних релізерів ), евристики (оздоровча дія творчістю), психології праці, тощо.

Четвертим напрямком розвитку здоров’язберігаючої педагогіки у ВНЗ має стати вирішення завдання збереження здоров’я студентів через навчання здоровому образу життя, культурі здоров’я. Незважаючи на велику кількість наукових публікацій з цієї проблеми, процес формування цінності здоров’я та мотивації здорового способу життя залишається недостатньо вивченим. У цьому зв’язку, безумовно, цінними є розробки еколого-педагогічних тренінгів, тренінгів психологічної безпеки, навчальних програм з психологічної екології особистості. На жаль, у цьому напрямку ще мало дослідженими залишаються питання ергономіки розумової праці, тайм-менеджменту (оптимізації розходів часу), культури навчання студента як суб’єкта навчального процесу.

П’ятим напрямком здоров’язбереження у педагогічному училищі повинен стати пошук педагогічних засобів формування культури навчально-професійної діяльності студента, його якості, ергономічності, раціональності, що повністю виключає можливість інформаційних перевантажень, низької навчальної мотивації.

 У випадку дотримання усіх напрямків діяльності у ВНЗ здоров’я особистості доцільно характеризувати як педагогічну категорію, головний освітній продукт. Швидких результатів покращення здоров’я студентів через реалізацію зазначених напрямків діяльності очікувати не слід, тому що оптимізація емоційної, когнітивної сфери особистості впливає на стан нервової, імунної та ендокринної системи опосередковано, а часовий фактор отримання здоров’язберігаючого ефекту визначається об’єктивними характеристиками протікання фізіологічних процесів

Педагогічним результатом здоров’язбереження у педагогічному училищі ми вважаємо позитивну динаміку особистісних ресурсів студентів: нервово-психічної саморегуляції, свідомого проектування власної навчально-професійної діяльності на основі цінності здоров’я; профілактику розвитку психогенних захворювань.

Здоров’язберігаючі освітні технології у педагогічному училищі

Умецька-Гатієва Н.В.

Аналіз літературних джерел показав відсутність однозначного Здоров’язберігаючу освітню технологію необхідно розглядати як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології, як сукупність принципів, методів, прийомів педагогічної роботи, що доповнюють традиційні педагогічні технології навчання та виховання студентів ознаками здоров’язбереження особистості.

Кількість факторів, що негативно впливають на здоров’я студентів, значна: матеріальні умови життя, незадовільна екологія, але найбільший внесок у погіршенні здоров’я студентів вносять хронічні психоемоційні стреси. Причини, що їх викликають, різноманітні, серед них: низька навчальна мотивація, невміння керувати вільним часом, навчальна та/ або особистісна неуспішність, інформаційне перевантаження, природної потреби у фізичному русі, радості, любові та повазі; негативний вплив віртуальних контактів у соціальних мережах. Усі ці причини можуть мати спільне походження, пов’язане з характером управління навчально-професійною діяльністю студентів, недосконалого інформаційно-методичного забезпечення навчального процесу. Хронічні навчальні стреси у процесі первинної професіоналізації студентів, у свою чергу, ведуть до розвитку хронічних захворювань, зниження імунітету, невротизації, порушення сну тощо.

Часто вважають, що провідною причиною погіршення здоров’я студентів є хронічні психоемоційні перевантаження, стреси при блокуванні природних механізмів саморегуляції ( самокомпенсації стресів): рухової активності, емоційного самовираження, адекватної самооцінки, свободи вибору режиму діяльності (інтенсивності, темпу, послідовності), відсутності чітких перспектив подальшого працевлаштування та кар’єрного росту.

Розглянемо основні напрямки роботи педагогічного училища щодо здоров’язбереження студентської молоді. Першим напрямком здоров’язберігаючої роботи повинні стати гігієнічні заходи з оптимізації режиму робочого дня студентів, їхнього харчування, якості навчальних аудиторій та інтер’єрів, колористики приміщень, забезпечення оптимальної рухової активності (наявність спортивних секцій, клубів, відповідних спортивних баз). Але результати гігієнічної роботи стануть значно вагомішими, якщо у навчальному закладі паралельно будуть вирішуватися питання забезпечення психологічної безпеки та комфортності освітнього середовища студента. Важливо, щоб кожна реалізована педагогічна технологія, методика гарантовано забезпечувала інформаційно-психологічну безпеку та розвиток особистості майбутнього фахівця. Тому другим напрямком роботи є забезпечення інформаційно-психологічної безпеки навчального процесу, що забезпечується: характером відносин суб’єктів освітнього процесу, його відповідністю нормативним вимогам певного напряму підготовки та спеціальності; оволодінням студентами варіативними способами організації розумової праці, саморефлексією, тайм-менеджментом; побудовою індивідуальної освітньої траєкторії.

 Третім  напрямком здоров’язбереження є пошук та апробація нових педагогічних прийомів викладання, адекватних психологічним особливостям студентського віку, індивідуально-типологічним когнітивним особливостям студентів. Слід зауважити, що прямий переніс знань вікової психології, кібернетики, екології, соціології в педагогіку може бути неефективним, лише породжуючи еклектичність нового рівня педагогічного знання. Однак, у науковій літературі ми зустрічаємо опис різних комбінації технологій навчання з прийомами та методами: нейропсихології (  використання сертифікованих методів психотерапевтичного впливу,  розвиток міжаналізаторних зв’язків), екологічної психопедагогіки (використання психологічних релізерів ), евристики (оздоровча дія творчістю), психології праці, тощо.

Четвертим напрямком розвитку здоров’язберігаючої педагогіки у ВНЗ має стати вирішення завдання збереження здоров’я студентів через навчання здоровому образу життя, культурі здоров’я. Незважаючи на велику кількість наукових публікацій з цієї проблеми, процес формування цінності здоров’я та мотивації здорового способу життя залишається недостатньо вивченим. У цьому зв’язку, безумовно, цінними є розробки еколого-педагогічних тренінгів, тренінгів психологічної безпеки, навчальних програм з психологічної екології особистості. На жаль, у цьому напрямку ще мало дослідженими залишаються питання ергономіки розумової праці, тайм-менеджменту (оптимізації розходів часу), культури навчання студента як суб’єкта навчального процесу.

П’ятим напрямком здоров’язбереження у педагогічному училищі повинен стати пошук педагогічних засобів формування культури навчально-професійної діяльності студента, його якості, ергономічності, раціональності, що повністю виключає можливість інформаційних перевантажень, низької навчальної мотивації.

 У випадку дотримання усіх напрямків діяльності у ВНЗ здоров’я особистості доцільно характеризувати як педагогічну категорію, головний освітній продукт. Швидких результатів покращення здоров’я студентів через реалізацію зазначених напрямків діяльності очікувати не слід, тому що оптимізація емоційної, когнітивної сфери особистості впливає на стан нервової, імунної та ендокринної системи опосередковано, а часовий фактор отримання здоров’язберігаючого ефекту визначається об’єктивними характеристиками протікання фізіологічних процесів

Педагогічним результатом здоров’язбереження у педагогічному училищі ми вважаємо позитивну динаміку особистісних ресурсів студентів: нервово-психічної саморегуляції, свідомого проектування власної навчально-професійної діяльності на основі цінності здоров’я; профілактику розвитку психогенних захворювань.