САМООСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

«Хто стоїть на місці, той відстає»

Давня мудрість

А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому полягає основна місія сучасного учителя.

За словами Сухомлинського "...немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі". Оскільки творчість – "це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне", то кожного керівника закладу чи методиста турбує питання: як сформувати здібність до творчої роботи, і як підтримувати світоч творчості, щоб він якомога довше не загасав, і давав плоди.

Зважаючи на те, що система самоосвіти педагога – це цілісний процес удосконалення його особистості, творчість стає суб’єктивною характеристикою кожного компонента системи. Наукова педагогічна література виділяє певні риси, які характеризують творчу особистість майбутнього педагога. Передусім сучасні дослідники акцентують на таких важливих для педагогічної діяльності творчих рисах, як високий рівень компетентності, розвинуте педагогічне мислення, прагнення до творчого пошуку, володіння педагогічною технікою, педагогічний досвід, досить високий рівень інтелектуальних умінь, уява та інтуїція.

Самостійну пізнавальну діяльність зазвичай розглядають як активну діяльність особистості, спрямовану на виконання поставленої мети, пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування і розвиток умінь і навичок, а також їх узагальнення та систематизацію [1, с. 18].

Учені стверджують, що ефективність формування культури майбутніх педагогів залежить від таких умов:

• неперервності та системності процесів розвитку професіональної культури у процесі діяльності, побудови змісту й структури навчально-виховного процесу відповідно до завдань та основних компонентів педагогічної культури;

• орієнтації педагогічного процесу на суб’єктивну позицію студента як носія загальнолюдських та культурних цінностей;

• формування позитивної мотивації студентів до навчально-виховного процесу, педагогічної діяльності і професійної культури;

• залучення студентів до діяльності, яка моделює їхню майбутню професійну діяльність;

• виховання потребує постійного вдосконалення (самоосвіти, саморозвитку, самовиховання );

• створення сприятливого мікроклімату [5, с. 17].

Головною метою майбутніх учителів має бути така: якомога краще підготуватися до майбутньої професійної діяльності. Змістом професійного самовиховання студентів повинні бути всі професійно значущі риси особистості, що охоплюють як світогляд, так і фізичне здоров’я. Якісна характеристика професійної підготовки вчителів залежить не лише від кількості засвоєних знань, а й від емоційно-мотиваційного розвитку, творчого педагогічного мислення, сформованості педагогічно вагомих вольових звичок, рівня психічного розвитку, уміння критично аналізувати свою діяльність [1, с. 15]. Самоосвітня діяльність має передбачати удосконалення як у професійному, так і загальнокультурному розвитку. Метою самоосвітньої діяльності можуть бути компенсація недоліків базової освіти педагогів, адаптація до нових знань, до професійної культури, розвиток творчого потенціалу.

У педагогіці самоосвіта, самоаналіз належать до категорій, пов’язаних із внутрішніми чинниками розвитку особистості, в поєднанні з такими поняттями, як самопізнання, самокерування, самовиховання, самонавчання і самодіяльність. Особливої актуальності проблема самоосвітньої діяльності набуває у зв’язку з розробкою концепції безперервної освіти в системі формування професійної культури.

Аналіз науково-дослідних джерел дає підставу стверджувати, що самоосвіта може виконувати дві головні функції: освітню і виховну. У процесі виконання освітньої функції самоосвіта є інструментом набуття професійного досвіду, що ґрунтується на набутті й практичному використанні різного типу педагогічних знань (загальноінформаційних, теоретичних, прикладних). У процесі застосування цих знань відбувається їхнє поглиблення, закріплення, а також конкретизація, синтезування. Завдяки цьому праця вихователя стає більш усвідомленою і сприяє удосконаленню його педагогічної майстерності. У педагогічній літературі зазначають, що постійне збагачення психолого-педагогічними і спеціальними знаннями для досягнення високих результатів навчання і успішного керування учінням дітей у процесі оволодіння ними основами певної науки стає одним із найважливіших напрямів професійно-педагогічної освіти вчителя.

Отже, у самоосвіті, крім освітньої сторони, наявна і виховна, яка характеризує здатність педагога до самопізнання і саморозвитку особистості.

Отже, в самоосвіті вихователя можна виділити два аспекти – професійний і особистісний. Професійний спрямований на вирішення завдань, пов’язаних із педагогічною діяльністю, а особистісний охоплює коло інтересів, захоплень і нахилів, що перебувають за її межами.

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи в районі, місті, та самовиховання.

Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.

Оскільки система самоосвіти педагога є відкритою і саморегульованою, рушійною силою її розвитку стає взаємодія двох чинників: зовнішнього та внутрішнього, коли зовнішніми детермінантами професійного самовдосконалення є соціальні вимоги суспільства, вплив навколишнього середовища, а також сукупність педагогічних впливів.

Отже, проблема самоосвіти педагога за своїм змістом є багатоплановою, її вивчення потребує систематизації різноманітних аспектів самовдосконалення особистості педагога в цілому. Для вирішення цього завдання потрібно майбутнім учителям взаємопов’язувати об’єктивну та суб’єктивну сторони удосконалення; єдність професійного і особистісного аспектів; реалізовувати творчу індивідуальність та спрямованість самоосвіти на професійну підготовку. Саме такий педагог потрібен сучасності, педагог з новим, якісним баченням проблеми освіти, педагог-творець, професіонал, невтомний дослідник-новатор, здатний швидко перебудувати напрям і зміст діяльності відповідно до зміни технологій та вимог суспільства, вчитель, який допоможе учневі сформувати генетичну потребу в творчій самостійності, реалізації себе як всебічно розвиненої особистості [4, с. 11].

Література

1. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995

2. Зборовский Г., Шуклина Е. Самообразование – парадигма ХХI века

// Высшее образование в России. 2003. № 6. С. 25–32.

3. Єлканов С. Б. Основи професійного самовиховання майбутнього вчителя. Педагогічна творчість і майстерність. К., 2000.

4. Оржеховська В.М., Хілько Т.В., Кириленко С.В. Посібник з самовиховання. -К.,1996.

5. Салій С. І. Самоосвіта молодого вчителя // Радянська школа. 1991. № 1. С. 86.

6. Сафонова Н. Творчий педагог – фундатор формування творчої особистості // Рідна шк. 2003. № 2. С. 10–11.

7. Черньоков Я. Особливості формування професійної культури майбутнього вчителя // Рідна шк. 2002. № 12. С. 15–17.